Для Вас, батьки!

 Шановні батьки!

Ця сторінка мого блогу для Вас. Усі батьки хочуть, щоб їхні діти були здоровими,  слухняними, аби добре вчилися, і,  зрештою, виросли хорошими людьми. І як багато залежить здійснення цих Ваших мрій, сподівань від Вас самих, від нас, дорослих.

Спробуємо потрудитись над створенням особистості Вашої дитини разом? Адже діти - це найцінніше, що в нас є.

Ми відповідаємо за тих, кого привели у цей світ...

Як навчитись любити дітей (майже всі впевнені, що це вміють), як зробити так,  щоб дитина  у будь-якому віці хотіла додому, хотіла бути поряд з найдорожчими їй людьми, про мистецтво любити на цій сторінці.

ПОРАДИ ВЕЛИКИХ ПЕДАГОГІВ

Дитинство, дитячий світ – це світ особливий. Щоб мати доступ в цей казковий палац ім’я якому – Дитинство, ви повинні перевтілитись, стати в якійсь мірі дитиною  - тільки за цієї умови Вам доступна буде мудра влада над людиною-дитиною.

Робоче місце школяра

Школяр отримує великі навантаження на організм. Особливо страждають хребет і очі. У школі на уроках за поставою стежать педагоги, а вибір правильного, грамотно влаштованого місця для занять вдома - виключно на совісті батьків.

Почнемо з того, як дитина сидить, коли робить домашнє завдання. Найчастіше - в напівтемряві, за обіднім або письмовим столом, розрахованим на дорослого, і на «дорослому» стільці. Стільниця при цьому перебуває на рівні підборіддя, плечі - вище вух, при цьому в поперековому відділі формується кіфоз (викривлення хребта опуклістю назад). Або дитина сидить боком на краєчку стільця, формуючи собі класичний сколіоз (бічне викривлення хребта). Або тримає книгу на колінах ... Для того щоб правильно облаштувати робоче місце дитини, потрібно знати декілька правил, які допоможуть уникнути безлічі проблем з його здоров'ям - наприклад, з опорно-руховим апаратом, зором.

«Корисне» освітлення. Стіл не можна ставити напроти вікна, - розповідає врачофтальмолог дитячої поліклініки  Світлана Жукова. - Усім відомо, що світло має падати тільки зліва. Можна розташувати джерело світла зліва і ззаду, але ні в якому разі справа - тоді на столі буде повне затемнення. Стіл, що стоїть навпроти вікна, - теж не краще рішення: промені сонця відбиваються від його поверхні, через що очі втомлюються. Якщо іншого варіанту немає, то від вікна стіл повинен стояти на відстані не менше 15 сантиметрів, ідеально - за півметра.

Для того, хто працює за столом, оптимальним джерелом освітлення є настільна лампа з абажуром конусоподібної форми на гнеться ніжці. У разі необхідності можна змінювати напрямок світла, уникаючи засліплення очей.

Якщо дитина носить окуляри, для роботи за компю’тером йому потрібні особливі окуляри з індивідуально підібраним фокусною відстанню. Лампа не повинна бути галогеновою, вона занадто яскрава. При висвітленні такої лампою очі швидко втомлюються. Якщо дитина робить уроки ввечері, однією настільної лампи мало. Не повинно бути різкого перепаду освітлення, тому включайте одночасно і верхнє світло, і настільну лампу, яка повинна знаходитися ліворуч. Потужність лампи рекомендується в межах від 60 до 80 ват. При її покупці загляньте в посвідчення гігієнічної реєстрації (а не тільки в сертифікат), де вказана область застосування. Може, сподобався вам освітлювальний прилад призначений, наприклад, для оптичних робіт.

А комп'ютер куди?

Комп’ютер не повинен стояти на письмовому столі школяра. На ньому, як правило, недостатньо місця для комп’ютера. Отже, відстань від монітора до очей дитини менше рекомендованих 50-70 сантиметрів. Навряд чи знайдеться багато сімей, які зможуть розмістити в дитячій кімнаті відразу два столи, тому як компроміс можна вибрати стіл зі стільницею, розташованої кутом. Тоді монітор займе кут стола і буде перебувати на відстані витягнутої руки. До того ж вистачить місця, де можна писати і малювати.

Меблі повинні бути відповідними!

Основний критерій у виборі меблів для школяра - їх відповідність зросту дитини.

Стільці повинні забезпечувати підтримку спини і одночасно бути зручними.

Ідеальний стілець - той, що допускає регулювання висоти, а також положення спинки і підлокітників. Підлокітники важливі тим, що зменшують навантаження на хребет.

Вибираючи стілець, стежте за тим, щоб він був досить глибоким. Оббивний матеріал повинен виключати ковзання і бути повітропроникним. Слідкуйте за тим, щоб нахил спинки по відношенню до сидіння становив близько 105-1100.

Правильно підібрана висота робочої площини стола повинна бути на рівні висоти передпліччя, зігнутого в ліктьовому суглобі в положенні сидячи.

НА ЗАМІТКУ. Дитина сідає за стіл і ставить руку на лікоть, пальцями намагаючись дотягтися до скроні. Вдалося це зробити без напруги - значить все добре. Якщо пальці виявилися вище скроні або не дістають до нього, значить стіл високий або низький.

Відстань від очей до робочої поверхні при письмі або читанні має складати 35-40 сантиметрів. При роботі з комп’ютером воно повинно бути трохи більше: 45-48 сантиметрів. Оптимальний кут зору по відношенню до робочої поверхні - 50-600. Щоб при роботі з комп'ютером не провисала рука, можливе використання пристосування у вигляді подушечки, закріпленої на підлокітнику крісла.

Молодшого школяра дуже важливо привчити до правильної посадки, тоді у вас не буде проблем в більш старшому віці. Правильна посадка - це, перш за все, пряма спина. Потрібно, щоб дитина повністю сиділа на стільці, а не тулилася на самому краю. Ноги повинні спиратися на підлогу. Сидіти потрібно близько до столу, так як далека посадка викликає викривлення хребта. Монітор комп’ютера повинен знаходитися навпроти дитини, а не збоку.

10 фраз, які вчителі хотіли б сказати батькам

Для того, щоб допомогти вчителям та батькам порозумітися, психологи склали топ-10 питань, які стають наріжним каменем у їх стосунках. Ми пропонуємо до вашої уваги перелік з 10 ідей, які педагоги хотіли б донести до батьків своїх вихованців.

1. Дайте шанс новому вчителю. Зазвичай ми з острахом та недовірою ставимося до всього нового. Спробуйте зрозуміти та прийняти нового вчителя, тоді й ваші діти зможуть це зробити.

2. Вчитель – звичайна людина. Пам’ятайте про те, що вчителі – такі самі люди, як і всі інші. В них бувають вдалі та невдалі дні, поганий чи хороший настрій.

3. Прийміть нові методи виховання. Сучасні діти дуже сильно відрізняються від своїх батьків, коли вони самі навчалися у школі. Навчальні програми та педагогічні методи постійно вдосконалюються. Ви маєте довіритися професіоналам.

4. Немає нічного страшного чи поганого в тому, що ваша дитина стала навчатися гірше. Не тисніть на неї. Особливо часто в середній школі для учнів починається період «американських гірок». Досвід невдач навчить їх у майбутньому долати труднощі.

5. Навчіться слухати. Для батьків їх діти найкращі у цілому світі, і досить часто вони не можуть спокійно слухати критику чи зауваження на свою адресу, сприймаючи це за особисту образу.
6. Домашнє завдання для дітей, а не для батьків. Дитині можна допомагати, але аж ніяк не виконувати завдання замість неї.
7. Цікавтеся успіхами у навчанні та справами у школі, навіть якщо ваша дитина навчається у старших класах. На жаль, батьки першокласників значно частіше спілкуються зі своїми дітьми та їх вчителями.

8. Вчителі теж мають право хворіти. Чомусь не всі батьки готові з порозумінням ставитися до того, що у вчителя може бути лікарняна відпустка. Більшість обурюється, коли вчителя немає на роботі хоча б тиждень.

9. Не дозволяйте дітям обговорювати вчителів. Якщо ви разом із чоловіком чи подругою збираєтесь поговорити про навчання, школу та вчителів, зробіть так, щоб ваша дитина не чула цієї розмови.

10. Звичайно, оцінки – це дуже важливо, але вони не є метою навчання. Не робіть трагедію з поганої оцінки за контрольну. Також не варто надмірно хвалити й за високі оцінки.

Ваша дитина – дзеркало вашої родини

Практика будь-якого психолога багата зверненнями батьків, суть яких зводиться до прохання про допомогу: «Допоможіть, у мене проблемна дитина!», «Мій син став некерованим, що робити?»

А чи існують проблемні діти? На це питання є тільки одна відповідь – ні!

Є лише проблемні батьки. А дитина – лише дзеркало сім’ї, в якому, якщо придивитися, відбивається все: особистісні проблеми батьків, подружні, дитячо-батьківські взаємини, протиріччя і конфлікти.

З огляду на це, треба говорити, що найчастіше дзеркало – криве? Ось ця кривизна і проявляється у формі некерованої і негативної поведінки дитини.

Іноді ці прояви можна пом’якшити або усунути зовсім. Цьому сприяють і позитивні зміни в сімейних відносинах, і робота з внутрішньоособовими проблемами самих батьків. І те, і інше благотворно позначається на формуванні особистості дитини. Але, ще раз підкреслю, це, на жаль, трапляється вкрай рідко. Чому? Та тому, що більшість батьків не бажають визнавати, і тим більше працювати над собою і своїми недоліками. Дуже часто вони вимагають від психолога провести роботу по виправленню поведінки дитини. І чим більше працюєш з підростаючим поколінням, тим більше переконуєшся, що серед них «важких» немає, просто багато потребують здорового довкілля.

Зате серед батьків «важких випадків» більше, ніж достатньо. Ось лише деякі приклади з усього розмаїття:

«Щедрі» батьки

 «Моя дитина ні в чому не повинна відчувати нестачу!» – такий девіз і життєвий принцип цих людей. До речі, серед них не завжди попадаються дійсно заможні люди. Частіше, навпаки, це звичайні громадяни із середнім або навіть низьким достатком. Однак, саме вони вважають, що якщо їх дитина щось захотіла, то вона повинна це отримати, незалежно від того, чи потрібно їй це насправді чи ні.

Такі батьки завжди заміняють поняття любити поняттям купити. Замість того, щоб приділяти дитині увагу, дарувати їй своє спілкування, нагороджувати її своєю любов’ю, давати їй тепло і ласку, вони купують  найдорожчу іграшку  (часто підсвідомо, а то й усвідомлено, мотивуючи це так: «щоб довше не підходила і не заважала відпочивати або працювати»), наймають няню або гувернантку (обов’язково, щоб з вищою педагогічною освітою:«щоб дитина інтелектуально розвивалася, була добре вихованою»).

Можна ще купити репетитора, тренера, психолога і лікаря. І почати спокійно думати: «Тепер у дитини все є, і я можу, нарешті, зайнятися зароблянням грошей – адже дитина росте, і потреби її теж будуть зростати! Тому необхідно ще придбати машину, квартиру, престижний інститут і ще тисячу дуже потрібних для формування особистості дитини речей». І, звичайно, якщо хтось спробує такого батька трохи навчити, то у відповідь обов’язково почує – «не можна бути щасливим, і незаможним». Хоча французький фільм «Іграшка» каже, що можна…

 «Тривожні» батьки

У цих батьків будь-яка думка про дитину пронизана тривогою. «Вона може застудитися; у неї можуть бути глисти, вона може забитися, вона може злякатися і т. д.». І, що дивно, дитина, немов змирившись з неминучістю, застуджується (незагартована дитина – поганий імунітет), у неї виявляють глисти (а у кого їх немає в дитячому віці?), і просто постійно лякається – темряви, лікарів, тварин і т. д. ( і хто це навчив її бояться, а?…) Але найстрашнішим (за наслідками) є страх, що дитина щось не зможе (зав’язати шнурки, самостійно проїхати на двоколісному велосипеді, скористатися телефоном). А раз сама не впорається, то їй необхідно допомогти! І допомагають, допомагають, допомагають… Батькам цього типу не завадило б почитати книгу Анатолія Некрасова «Материнська любов» і задуматися над питанням: «звідки ж пішло вираження «мамин синок» або «татова дочка?»

«Втомлені» батьки

Ці батьки втомилися ще до того, як дитина у них з’явилася. Озброївшись колись ілюзіями щодо сімейного життя, та виховання дитини, і зіткнувшись, на їхню думку, з суворими і важкими буднями», вони разом втрачають інтерес і до подружнього життя, і до виховання своєї дитини. Ключовими фразами таких батьків стають – «не бігай!», «не лізь!», «не роби», «не роби це!», «як ти мені набрид!», «я тебе покараю!». І сама коронна фраза: «я від тебе втомилася (втомився)!». Пам’ятайте, найстрашнішим для дитини, як і для дорослої людини, виявляється неуважність іншої людини, а особливо людини близької, рідної. І для того, щоб отримати цю увагу, дитина готова на все. Для неї це життєво необхідно, щоб батьки звертали на неї увагу! Проте, якою вона буде, негативною, у вигляді чергової порції моралі або ще якогось покарання, чи позитивною. Просто поки дитина не знає, як ще звернути увагу мами чи тата на себе.

«Батьки – перфекціоністи»

 «Ти повинен бути краще за всіх!» – ось їх девіз. Такі батьки, як правило, мають мінімум дві вищі освіти і вічно мріють захистити кандидатську, працюють, в кращому випадку, асистентом на якійсь кафедрі. При цьому, дитину вони прагнуть віддати в «найнайпрестижніший» дитячий садок: з поглибленим вивченням іноземної мови та геометрії Лобачевського. Що стосується вибору школи, то, звичайно, заради навчання саме в ній вони будуть долати будь-які перешкоди: возити її через все місто, наймати репетиторів, щоб «відповідати певному рівню». Ще б пак, адже, на їх думку, вчитися необхідно тільки на «відмінно». Так, шкільна програма повинна бути найновішою, і, звичайно ж, найбільш ефективною в плані створення вундеркінда. До того ж, до їх невдоволення, деякі «несвідомі» вчителі ніяк не хочуть перейнятися розумінням особливості їх дитини. Більше того, вони, як ніби спеціально, намагаються зайняти учня зовсім не тими предметами, які «важливі й потрібні», а зовсім непотрібними і примітивними, що заважають, забирають час, що знижують загальний показник успішності: праця, технологія, фізкультура, музика, ОБЖ і т. д.

«Батьки – невдахи»

Як це не парадоксально, але ці батьки, на перший погляд, багато чого домоглися. Однак, якщо придивитися уважніше, то в їх поведінці можна побачити клеймо якогось нереалізованого бажання.

Професійний спорт, велика сцена, подіум, персональні виставки художніх робіт – все це не дає спокою амбітним татам і мамам. Колись їх власна лінь, невмотивованість, відсутність належної підтримки, спільно з іншими «об’єктивними» причинами не дали цим бажанням реалізуватися. Зате вже своїм дітям вони точно «подарують або прищеплять» свою мрію.

І не біда, що ця мрія сформувалася в період їхнього вже дорослого життя і стала більше схожою на безплідну фантазію. У результаті перед дітьми відкриваються «чудові» перспективи: не просто вчитися, а працювати над якоюсь наукою, видом спорту і т. д. майже десять годин на добу, забувши про нікчемні іграшки, про спілкування з однолітками і визнавши абсолютно нецікавими звичайні дитячі захоплення, хобі та забави.

Зате, якщо їм вдасться дивом уникнути виснаження нервової системи, неврозу чи психосоматоза, у них все-таки є надія реалізувати нарешті-таки свою мрію. Точніше, мрію своїх батьків, але це вже не важливо… адже правда?!

«Батьки – спекулянти або маніпулятори»

Дитина для таких батьків всього лише спосіб впливу на оточуючих: партнера, батьків, інших родичів. «Це треба не для мене, це треба для дитини!» – так звертається один з батьків до іншого. І чим більше безпорадна, або соматично ослаблена дитина, тим більше можливостей у її тата або мами впливати на інших членів сім’ї. Іноді такі батьки, тим самим намагаються зберігати деструктивну сім’ю, гуртуючи всіх навколо проблеми з дитиною.

Природно, з народження перебуваючи в оточенні «рідних», мають перераховані вище проблеми, виростаючи в атмосфері, яка зовсім не сприяє психологічному комфорту, наші діти намагаються захиститися від подібної реальності. І ось тоді і проявляються в них або неусвідомлені захисні механізми, або коппінг-стратегії – усвідомлені способи захисту від навколишньої дійсності, спроби раціоналізувати свою поведінку, прагнення уникнути думок про власні вчинки, і прагнення втекти від самотності або тривоги.

І що ж робимо ми, люблячі і щирі батьки? А ми, зіткнувшись з подібного роду поведінковими реакціями (серед яких різного роду залежності, небажання вчитися, прагнення до соціальної й антисоціальної поведінки і т. д, я вже не кажу про проблеми зі здоров’ям), голосно говоримо собі і оточуючим «Боже, це така проблемна дитина»! Але ніколи при цьому навіть не допускаємо і тіні сумніву «А може, просто це ми – проблемні батьки?»…