16 травня - 82 день

 Я хочу, аби кожен з нас запам’ятав ці фото на все життя. Це необхідно! Бо лише пам’ять і тотальна відмова від всього, до дрібниць, що пов’язано з московщиною, вбереже нас від того , аби й далі не наступати на ті самі граблі й виграти не лише битву, але отримати справжню перемогу.

Отож ,якщо ваш язик повернеться говорити російською у нашій державі – згадайте ці фото.

Якщо ви будь-де перейдете на російську, бо вас “не понимают” – згадайте ці фото.

Якщо ви свідомо купуватимете російський товар чи будете  там, де росію підтримують – згадайте ці фото.

Якщо у вашому телефоні, навушниках, автомобілі звучатиме пісня російською – згадайте ці фото.

Якщо ви закидатимете у соцмережу що-небудь російською (пісню, сторіс і т.д)- згадайте ці фото.

(Анатолій Доманський).

Так Доманський висловився щодо фотографій із зображенням людей, закатованих у місті Буча. З відомих причин поширити такі світлини не можу. Але мала можливість 12 - 13 травня відвідати це місто - герой і на власні очі побачити наслідки "руського міра". Побачене справило на мене потужний емоційний вплив і сильне враження. Я ще ніколи не була так близько до війни. Різні думки снували в моїй голові: про плинність людського життя, про злий рок, про матеріальне й духовне в нашому житті... І, звичайно, в такі миті розумієш: найбільша цінність - людське життя. Яке воно крихке і яка тонка межа між життям і смертю. Також міркувала про долю. Щасливі ті, кому вдалося вижити в тому пеклі або вчасно виїхати з міста. Дякую долі й Богові, що це вдалося й моїй дитині.