Я хочу додому!

 16 - 21 день війни

Усім, хто знаходиться далеко від дому, присвячується...

Я хочу додому. Зайти в свою квартиру, покласти ключі при вході, зняти взутття та доторкнутися до кожної дрібнички в просторі, що створювала роками.

Я хочу додому. Зробити собі каву, сніданок з двох яєць, як ми любимо, прийняти свій душ, витерти тіло своїм рушником та вдягнути якісь комфортні домашні речі та нікуди не йти цілий день.

Я хочу додому, щоб відкрити двері чоловіку, коли він прийде, та спитати:"Будемо вечеряти?", вімкнути фільм не про що та сісти з домашньою іжею біля екрану та знати, що ми разом.

Я хочу додому. Нагодувати свою кицьку, повільно погладити її шовкову сіру шубку, дочекатися, доки вона звернеться в клубок, та дістати книгу з мирних часів, щоб нарешті робити позначки на полях та думати про фемінізм, а не про війну та тонни гуманітарного вантажу.

Я хочу додому. Щоб на ранок піти на роботу. Говорити з мамою по телефону. Планувати наступний день, розмірковувати про вихідні та думати про те, що буде влітку.

Я хочу додому. Щоб просто жити. Тим життям, що в мене було колись. Щоб ще більше цінувати кожну мить. Щоб нести в собі цю новостворену цінність власного простору. Щоб повернути собі хоч трохи рутину, яка колись була ознакою контролю над життям. Щоб думати про прості речі: що їсти, що купувати та коли ховати зимові речі.

Я знаю, що ми всі повернемося додому. Одного дня. Навіть якщо дому нема, ми всі повернемося, щоб його відбудувати.

Я знаю, що ми всі повернемося до свого життя. Одного дня. Навіть якщо того життя, як раніше, в нас не буде вже ніколи. Ми всі повернемося, щоб побудувати нове на уламках того, що в нас залишилося.

Я знаю, що ми всі повернемося до своїх рідних. Одного дня. Навіть якщо знову не всі зможуть бути разом, в нас буде мить єднання і та сама розмова, ті самі слова і ті обійми.

Я знаю, що ми всі повернемось. Це питання часу. Але це точно станеться. Ми повернемося. Додому. (З Інтернету)